ФАКУЛЬТАТИВНИЙ КУРС «Штучний інтелект»

    Любов здатна подолати величезні відстані. 

У житті немає меж. Досягайте висот, 

які ви хочете досягти. Ідіть туди, 

куди кличе вас серце. Це все в ваших руках.

Стів Джобс

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

У факультативному курсі «ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ» розглядаються методи та інструменти ефективного пошуку знань відповідної предметної області. Побудова простих і  складних пошукових запитів, пошук та переклад іншомовних матеріалів, аналіз запропонованого чи знайденого рішення та його структуроване використання  з подальшим спостереженням за змінами при його реалізації або впровадженні.  Курс спрямований на розвиток набутих нових компетенцій; поглиблення та зміцнення світоглядних, ціннісних орієнтацій в умовах ІКТ-насиченого середовища на основі особливих підходів до навчання старшокласників.
    Факультативний курс дуже важливий з точки зору опанування інформаційною культурою  ІКТ-сучасності, він є  потужним каталізатором в удосконаленні навчально-інформаційного процесу в освітньому закладі.

    Саме розвиток інформаційних  процесів, в яких застосовується експертні системи, спеціалізовані процесори  сприяє швидкому опануванню динамічних змін в модернізації обчислювальної, програмованої  та комп’ютерної техніки. У світлі сказаного не викликає сумнівів, що проникнення  експертних систем в усі сфери суспільно-корисної діяльності, вимагає від учителів інформатики оновлення змісту факультативного напряму навчання для спеціалізованих класів.  Мета даного курсу розвивати компетенції дослідницької роботи у старшокласників, а саме навчити ефективно знаходити необхідне знання або рішення з використанням комп’ютерної техніки, планувати ефективну дослідницьку діяльність відповідно до наступних етапів: 1)накопичення інформації про предметну область; 2)структурування даних; 3) збереження та аналіз структурованих даних; отримання інформації з даних, як першого продукту дослідницької роботи; 4)фаза прийняття рішення на основі аналізу;  5) виконання прийнятого рішення для отримання бажаного результату.

Програма факультативного курсу «ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ» є профільним навчальним пошуково-дослідницьким проектом  в освітньому середовищі старшої ланки загальноосвітніх шкіл-гімназій, гімназій, ліцеїв з фізико-математичним та гуманітарним  профілем навчання. Програма курсу створена у співробітництві з освітніми організаціями різних країн Польщі, Угорщини, Германії, США. Програму адаптовано до Державних освітніх стандартів України та навчальних програм, до вимог та основних положень «Концепції профільного навчання» та «Галузевої програми впровадження профільного навчання на 20016-2020 роки». Курс розрахований на 16 годин і складається з розділів:

1. Знання – джерело інтелекту (8 години).

2. Експертні системи(6 годин).

3. Узагальнення знань слухачів практикуму(2 годин).

Пошуково-дослідницька діяльність дуже зручна і корисна під час навчання, організація та управління експериментом у школі добре вивчені й детально висвітлені в працях таких вчених, як В.С.Безрукової, В.І.Загвязінського, В.В.Краєвського, А.М.Новікова, Т.Г.Новікової, Н.В.Нємової, А.Г.Сиденко, М.Н.Скаткіна, В.А.Сластьоніна, М.М.Поташника, Т.І.Шамової, І.Д.Чечель та інших. У даному курсу структура розробленої моделі формування дослідницьких умінь школярів ЗНЗ складається з трьох основних модулів: науково-теоретичного, операційно-дієвого і критеріально-оцінного. Процес формування навиків включає діагностику та аналіз вихідного рівня дослідницьких знань та вмінь, а також проектування, планування, організацію й регулювання процесу формування вмінь та оцінку досягнутих результатів.

Факультативний курс «Штучний інтелект» передбачає позна­йомити, учнів з одним із провідних складників сучасної прикладної та теоретичної галузі інформатики – інформаційним програмним забезпеченням для пошуку і дослідів, з поняттями розумна програма, архітектура бази даних(форми, запити, таблиці, модулі, звіти), умовно-логічні та контекстні моделі бази знань, маркетинговий алгоритм, джерела інформаційних процесів як сукупність алгоритмів опрацювання інформації різних форматів, програмне забезпечення комп'ютера (softwarе), комп'ютерна інтелектуальна система діагностики з службовим та прикладним програмним забезпеченням. Кус передбачає ознайомлення слухачів  з термінологією і методів створення математичного забезпечення(для формалізації виводу та рішення) експертних систем різних типів на сучасному етапі розвитку  інформаційних технологій.

Мета факультативного курсу полягає у поглибленні знань учнів про сучасний стан і досягнення в галузі штучного інтелектуальних систем, формуванні вмінь і навичок моделювання інформаційних одиниць та констру­ювання складних інформаційних об'єктів, оволодінні способами графічного зображення моделей, засвоєнні знань про типи баз даних різної будови та призначення.

 Навчальний курс «ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ» за програмою призначений для роботи з учнями 10-11 класів школи загальноосвітніх навчальних закладів за рахунок варіативної частини навчальних планів (факультативи, курси за вибором, спецкурси). Можливе впровадження програми за рахунок годин, відведених в школі на гурткову роботу, а також для позашкільних навчальних закладів та під час навчальної практики. 

Виховні і кваліфікаційні завдання курсу:

·              формування в старшокласників умінь та навиків досліджень протиріч у предметній області, пошуків і рівнів занурення в предметну область, оперувати структурованими  знаннями  та уявленнями  про інформаційний світ, кваліфікаційні характеристики контексту інформації, про ринок праці та можливості використання інформаційно-комунікаційних технологій в різних професіях;

·              формування в старшокласників знань про джерела інформації та початкових навичок з самодіагностики, вміння ідентифікувати та визначати за допомогою тестів  свої евристики, інтереси, нахили, використовуючи для цього різноманітні ресурси (друковані ЗМІ та веб-матеріали); 

·              формування життєвих та прикладних особистісно-життєтворчих, соціалізуючих, комунікативних, інтелектуальних,  інформаційних навичок;

·              розвиток в старшокласників уміння самостійно за допомогою використання різноманітних ресурсів (Інтернет, друкований словник та електронний довідники, інші учасники курсу) опановувати комп’ютерні технології для вирішення конкретних дослідницький та проектних завдань;

·              формування в учнів умінь застосовувати інформаційно-комунікаційні технології для розв’язання проектних завдань  з дослідження проблем та виконання проектів, пов’язаних з професійним розвитком особистості та соціальних  проблем;

·              формування навичок оцінювання, само та взаємоперевірки згідно визначених та наданих критеріїв оцінювання виконаної роботи та діяльності. 

Основне практичне завдання курсу «ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ» полягає в розширенні навчального, виховного, пошуково-дослідницького та творчого досвіду старшокласників при опануванні відомостей про складну системну  організацію.  Впровадити в навчання інформаційну технологію пошуково-дослідницької діяльності, з підвищенням загальної математичної та лінгвістичної культури, яка є базовою для успішного навчання протягом усього життя.

Програма курсу «ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ» складається з двох термінів: «ЗНАННЯ – ДЖЕРЕЛО ІНТЕЛЕКТУ» (І семестр) та «ЕКСПЕРТНІ СИСТЕМИ» (ІІ семестр). 

У першій частині основна увага приділяється:

·               використанню моделювання знань як інструменту для накопичення досвіду, а також матеріальної та інформаційної бази дослідницької діяльності;

·               належної організації і технології проведення пошуків та дослідів в предметній галузі;

·               виробленню якісних критеріїв оцінювання отриманих знань, етичних та правових питань та їх розбіжностей при конфліктах;

·               доцільному використання методів конструювання та  інструментів нечіткої логіки в обраній дослідницькій проблемі в  наукових мережах(середовищах);

·               визначенню основних пошуково-дослідницьких завдань, цілей, результатів проекту(пошуку, дослідження);

·               виділенню головних складових етапів дослідницького проекту;

·               укладання творчих контрактів між учасниками дослідницького проекту;

·               укладання планів діяльності, визначенню та розподілу термінів та шляхів ефективного виконання проекту;

У другій частині основна увага звертається на:

·          різні способи організації експертних систем та спільнот або сукупного інтелекту групи спеціалістів;

·          використання службових, прикладних програмних технологій як інструменту для генерування експертиз  дослідницьких проектів з відповідних тем;

·          використання навичок і умінь кожного учня для вирішення психо-емоційних проблем, для позитивного впливу на інших учасників спільноти;

·          використання учасниками спільнот лідерських якостей та сильних сторін інших для досягнення спільної мети дослідницького проекту;

·          виявлення здатності до порозуміння на базі широких інтересів творчої спільноти;

·          вироблення соціальних навиків співіснування в різних культурних та різномовних середовищах експертних мереж;

·          розуміння потреби навчатися протягом усього життя;

·          встановлення позитивної творчої атмосфери в учнівській мережі;

·          залучення до спільної  справи, розподілення різних ролей на найвищому рівні  відповідальності за отриманий результат.

Програма курсу передбачає диференційоване та дистанційне навчання за курсом. Для кожного дослідницького завдання та пошуку передбачений базовий рівень виконання завдань та додаткові практичні завдання для учнів, які мають кращі комп’ютерні навички. 

Для викладання факультативно курсу  наставники мають володіти методикою моделювання творчої мережі учнівських спільнот і бути вправними фасилітаторами.

Дослідницька     діяльність – вища форма самоосвітньої діяльності старшокласника. Фор­мування науково-дослідниць­ких умінь у старшокласників – процес складний й тривалий. Він не виникає на порожньому місці і не розвивається сам по собі. А тому завдання вчителя-керівника:

·           поступово й методично правильно формувати пошуко­во-дослідницькі навички;

·           здійснювати постійний кон­троль за підготовкою учнями пошуково-дослідних робіт;

·           аналізувати і виправляти помилки;

·           визначати найкращі, най­ефективніші шляхи виконання роботи, розчленовувати її на певні складові та розділи, нав­чаючи учнів поєднувати дослід­ницьку діяльність з науковою;

·           з'ясовувати можливості подальшого застосування ре­зультатів роботи.

Однією з умов успішного виконання пошуково-дослідної роботи учнів є дослідження ме­тодами навчання з елементами наукових методів пізнання(дослідів над моделями), а також відповідність віковим та розумовим особливостям роз­витку школяра. Занадто складні та довготривалі для розуміння проблеми юним дослідни­ком або ж зовсім недоступні, або їх методи розв'язання настільки пробле­мні, що можуть спричинити втрату інтересу до виконання пошуково-дослідної діяльності (ПДЦ).

Одним із перших кроків учителя-керівника ПДД є вивчення науково-пізнавальних інтересів учнів, що впливає як на вибір теми дослідження, так і на саму роботу. Не секрет, що навіть надзвичайно цікава тема, зу­мовлена лише потребами часу або нав'язана учневі вчителем, не сприятиме успішному вико­нанню роботи. Пріоритетним, визначальним фактором у ви­борі теми є стійкий пізнаваль­ний інтерес до неї дослідника і його бажання внести щось нове в її розкриття.

В організації пошуково-до­слідної роботи учнів слід дотри­муватися кількох принципів:

·               дослідницька діяльність учнів наближена до науково-дослідницької діяльності, є її по­чатком і, як правило, має про­довження в подальшій науковій діяльності;

·               зміст дослідження обо­в'язково має поєднуватися з навчальною метою, загальними потребами суспільства та проб­лемами сьогодення;

·               наукове дослідження – не­перервний процес, його не можна виконати за декілька днів;

·               науково-дослідницька діяльність – обов'язково керо­ваний процес.

Учитель-наставник:

·               навчає методики дослі­дження;

·               консультує учня в процесі пошукової та дослідницької роботи;

·               визначає методику, шляхи розв'язання поставлених проб­лем, враховуючи інтелектуальні та психологічні особливості ди­тини;

·               оцінює здобуті результати.

У здійсненні продуктив­ного учнівського дослідження обов'язкове поєднання керо­ваної дослідницької діяльності із самостійною, са­моосвітньою діяльністю учня, яка є основою інтелектуального зростання дитини, формування її творчої особистості.

Велике значення у вивченні навчального матеріалу і проб­лематики курсів за вибором має самостійна робота учнів, що є однією з форм навчаль­но-дослідницької діяльності. Вона ґрунтується  на вивченні навчальної, наукової, науково-популярної літератури, мемуа­ристики, публікацій у газетах, журналах, архівних, музейних матеріалів.

Завдання дослідницької роботи  – не лише дати учням  певні знання, а й навчити їх викорис­товувати, а в разі необхідності  – творчо опрацьовувати, аналі­зувати отриману інформацію. У зв'язку з цим здійснення пошу­кових досліджень у творчій мережі до­цільно поєднувати з розвитком творчої особистості.

Пошуково-дослідницька діяльність учнів у гімназії здій­снюється за трьома основними напрямами.

Перший – це розвиток нау­кового та інтелектуального мис­лення учня і майбутнього спе­ціаліста, що досягається низкою спеціальних заходів, методів і дій під час навчального проце­су: відповідні завдання, різноманітні формати творчої співпраці учнів і вчителів в гімназії тощо.

Другим напрямом розвит­ку наукової роботи слід вва­жати позаурочну діяльність: олімпіади, інтелектуальні ігри, конкурси, екскурсії тощо. Так здійснюється постійний розвиток колектив­ного наукового мислення, який значною реалізує творчий потенціал обдарованих дітей гімназії.

Третім самостійним напря­мом пошуково-діяльності шко­лярів, є їхня участь у конферен­ціях та роботі МАНу. Тут ідеться вже про індивідуальну наукову діяльність, яку треба вважати найвищим рівнем вияву творчості для гімназис­тів. Вона регламентована спе­ціальними вимогами.

Четвертий – це досліджен­ня в галузі педагогічного про­цесу моделювання лабораторій та інформаційно-дослідницького середовища, де об'єктами вивчення є креативні якості вчителя і творчий потенціал обдарованої дитини. Створення портфоліо дитини і учителем за результами досліджень.

Отже, концептуально пошу­ково-дослідницьку діяльність слід розглядати як цілісну гнучку індивідуальну педагогічно-ви­ховну систему, в процесі функ­ціонування якої здійснюється розвиток творчих здібностей, самостійного здобування знань, реалізація особистістю права на становлення, значущість і вплив.

Педагогічне керівництво організацією пошуково-дослід­ної роботи в гімназії визначене Положенням про індивідуальну пошуково-дослідницьку діяль­ність учнів гімназії і побудоване на принципах:

·      мотиваційно-цільовому, що ґрунтується на важливості вияву бажання пізнавати нове самими вчителями та учнями. Для цього необхідно спиратися на їхні потреби та інтереси;

·      гуманізації та рівноправ­ності у спілкуванні педагогів та гімназистів – «іду на Ви», вихо­вання взаємоповаги, взаємо-довіри, віри в значущість пошу­ково-дослідницької діяльності, довіри особистості, прийняття її особистих поглядів, запитів та інтересів, створення макси­мально сприятливих умов для розкриття та реалізації здібнос­тей кожної дитини;

·      самореалізації та само­визначення особистості – зо­середження зусиль на мобілі­зації самостійної активності гімназистів, здатності визнача­ти мету та завдання найбіль­ше відповідають її внутрішній сутності, реалізувати свої здіб­ності, таланти та індивідуаль­ність;

·      розвивальної зорієнтованості – спрямованості всіх ком­понентів освітнього процесу на досягнення   найефективнішого розвитку пізнавальних, пошуко­вих і дослідницьких можливос­тей дитини з урахуванням рів­ня її особистісного розвитку та особливостей;

·      зустрічних зусиль учителя та учня в процесі пошуково-дослідницької діяльності  –  перетворення вчителя (наукового керівника) на партнера, який допомагає і навчає дитину пошуково-дослідницької діяль­ності: визначати мету і зміст діяльності, способи досягнення мети, напрями пошуку необхід­ної інформації з теми та шляхів її отримання;

·      індивідуалізації та пер­соніфікації — навчання й набут­тя необхідних знань за індиві­дуальною програмою віднос­но особистісних успіхів учнів, орієнтованої на мету, поставле­ну перед дослідником, його ін­дивідуальні потреби, яка врахо­вує досвід та рівень підготовки дитини, її здібності та інші особистісні чинники;

·      розвитку творчого потен­ціалу особистості — становлен­ня та розвитку цілісної особис­тості, для якої творче ставлення до обраної справи є органічною складовою, що поєднує процес навчання й самостійного набут­тя знань з розвитком пошуково-дослідницьких умінь, емоційної сфери, вихованням та виявом почуттів, абсолютною свобо­дою творчих дій, рішень тощо;

·      розвитку морально-вольо­вої сфери особистості — здатності самостійно вирішувати поставлені завдання, визна­чати проблему, бачити найоптимальніші шляхи її реалізації, брати на себе відповідальність за обрану справу, її кінцевий результат, володіти своїми по­чуттями як у разі перемоги, так і в разі невдачі.

Психологічний аспект керівництва науково-дослід­ницькою діяльністю полягає у вихованні особистості, станов­ленні її самоствердження. Саме в основі психологічного аспекту виявляється розвиток індивіду­альних особливостей дитини, які формуються протягом пошу­ково-дослідницької діяльності учня.

Інтелектуальний аспект становлення юного дослідника визначається через такі цін­ності, як уява, аналітичність, критичність, уміння порівнюва­ти і робити особисті висновки й т. ін., що, безперечно, впливає на результати всіх етапів до­слідження.

Емоційно-мотиваційний аспект перетворює пізнаваль­ний дослідницький інтерес на стимул, який допомагає гімна­зистові свідомо та емоційно за­лучатися в процес пошукового дослідження.

З метою визначення та аналізу інтересів та захоплення гімназистів, мотивації й стиму­лювання їхньої пошуково-до­слідницької діяльності на по­чатку і наприкінці навчального року здійснюється психолого-педагогічне спостереження та аналіз, що передбачає:

·               Анкетування   (тестування).

·               Визначення інтересів та за­хоплень ліцеїста.

·               Діагностику.

·               Мотивацію діяльності та обраної теми.

·               Прогнозування резуль­татів.

·               Спостере­ження за про­цесом дослід­ження.

·               Консульта­тивну допомогу.

·               Корекцію процесу та ос­новних моментів дослідження.

Формування пошуково-до­слідницьких умінь учнів 10 – 11-х  класів   ліцею  – процес  копіткий, складний і тривалий, тому його успіх значною мірою залежить від самоорганізації  школярів.  Зазначимо, що завдання вчителя  –  під­готувати дитину до значущої процесуальності дослідження. Зрозуміло, педагог-керівник, повинен не тільки володіти су­купністю сучасних знань, добре   орієнтуватися   в   сучасних методиках і технологіях, знати історію й нинішні тенденції роз­витку предмета дослідження, а й передусім бути вправним со­ціальним психологом, що вміло вибудовує свої стосунки з школярами.

Від стосунків, які склада­ються між керівником та до­слідником,  залежить емоційне самопочуття, психофізіологічна адаптація до нового виду діяль­ності –  пошуково-дослідниць­кої, формування працездат­ності, самостійності, пізнаваль­них інтересів, прагнення дити­ни до досягнення найкращого результату, що активізує вибір напряму дослідної роботи.

Література

1. Інформатика. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. / За ред. М.І. Жалдака. – Запоріжжя: Прем'єр, 2003. – 304 с.
2. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти. // „Освіта України”, №6 від 7 лютого 2001 р. – С.3-16.
3. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования: Учеб. пособие для студ. пед. вузов и системы повыш. квалиф. пед. кадров / Е.С. Полат, М.Ю. Бухаркина, М.В. Моисеева, А.Е. Петров; Под ред. Е.С. Полат. – М.: Издательский центр «Академия», 2003. – 272 с.
4. Пейт С.Дж., Чошанов М. Учебные портфолио – новая форма контроля и оценки достижений учащихся. // Директор школи. Україна. – 2000. - №1. – С. 69-76.
5. Подмазін С. Сутність парадигми особистісно-орієнтованої освіти // Директор школи. Україна. – 2000. - №8. – С.49-53.
6. Портфолио в российской школе: досье или визитная карточка? (Заседание круглого стола) // Директор школи. Україна. – 2004. - №5. – С.49-56.
7. Современный словарь по педагогике / Сост. Рапацевич Е.С. – Мн.: «современное слово», 2001. – 928 с.

Орієнтовне календарно-тематичне планування

факультативного курсу «Штучний інтелект»

№	ТЕМА ТА ЗМІСТ ЗАНЯТЬ	Кількість годин	Дата	Примітка
	1.ЗНАННЯ – ДЖЕРЕЛО ІНТЕЛЕКТУ	12
1	Класичні моделі представлення знань. Дедуктивна модель. Індуктивна модель. Представлення знань у вигляді  правил та резолюцій. Переваги  та недоліки продукційної моделі представлення знань.	1	12.01
2	Фреймова модель представлення знань. Представлення знань у вигляді атрибутів та їх значень (фреймова модель). Переваги  та недоліки фреймової моделі представлення знань.	1	19.01
3	Модель семантичної  мережі. Представлення знань у вигляді семантичної мережі. Представлення знань у вигляді орієнтованого графа, об’єктів(вершин), відношення між ними(ребер) (семантична модель). Переваги  та недоліки семантичної моделі представлення знань.	1	26.01
4	Представлення знань у вигляді логічної моделі(моделі резолюцій). Представлення знань у вигляді резолюцій, формальних виводів (логічна модель). Переваги  та недоліки логічної моделі представлення знань.	1	02.02
5	Множинне визначення інтелекту. Його відмінності від алгоритму.	1	09.02
6	Історія розвитку систем штучного інтелекту.	1	16.02
7	Характеристики інтелектуальних задач систем штучного інтелекту. Основні напрями в розвитку систем штучного інтелекту	1	23.02
8	Підходи до побудови систем штучного інтелекту. Логічний підхід до побудови систем штучного інтелекту	1	02.03
9	Підходи до побудови систем штучного інтелекту. Структурний підхід до побудови штучного інтелекту.	1	09.03
10	Підходи до побудови систем штучного інтелекту. Еволюційний підхід побудови систем штучного інтелекту.	1	16.03
11	Підходи до побудови систем штучного інтелекту.  Імітаційний підхід побудови систем штучного інтелекту	1	23.03
12	Допоміжні системи нижнього рівня в створенні систем штучного інтелекту. Нейробонічна позиція науковців створення систем штучного інтелекту.	1	06.04
	2. ЕКСПЕРТНІ СИСТЕМИ	6
13	Історія виникнення і методи створення експертних систем. Практика використання експертних систем.	1	13.04
14	Визначення та призначення експертних систем. Класифікація експертних систем. Порівняння відмінностей експертних систем від традиційних. Поняття експерта.	1	20.04
15	Статистичні і динамічні експертні системи їх особливості. Типи задач, що розв'язуються експертними системами. Структура експертної системи. Основні підсистеми.	1	27.04
16	Послідовність виконання етапів розробки експертної системи. Основні режими роботи експертних систем. Вимоги до розробки експертних систем.	1	04.05
17	Поняття генетичного алгоритму. Еволюційна теорія. Поняття природного відбору в генетичному алгоритмі. Основні поняття генетики живих організмів і їх аналогії в технічній реалізації у алгоритмі.	1	11.05
18	Модель штучного нейрону. Поняття штучних нейронних мереж. Будова клітини нейронної системи живих організмів, принципи її роботи.	1	18.05
	3. Узагальнення та систематизація знань	1
19	Узагальнення та систематизація знань слухачів факультативного курсу.  Методи класифікації знань і розпізнавання образів.	1	25.05

ЗМІСТ ПРОГРАМИ

ФАКУЛЬТАТИВНОГО КУРСУ

«Штучний інтелект» (18 годин)

№ п/п	Зміст навчального матеріалу	Основні вимоги до підготовки учнів	Усього годин	У тому числі
				Теоретичні  роботи	Практичні роботи
1	1.ЗНАННЯ – ДЖЕРЕЛО ІНТЕЛЕКТУ Класичні моделі представлення знань. Дедуктивна модель. Індуктивна модель. Представлення знань у вигляді  правил та резолюцій. Переваги  та недоліки продукційної моделі представлення знань. Фреймова модель представлення знань. Представлення знань у вигляді атрибутів та їх значень (фреймова модель). Переваги  та недоліки фреймової моделі представлення знань. Модель семантичної  мережі. Представлення знань у вигляді семантичної мережі. Представлення знань у вигляді орієнтованого графа, об’єктів(вершин), відношення між ними(ребер) (семантична модель). Переваги  та недоліки семантичної моделі представлення знань. Представлення знань у вигляді логічної моделі(моделі резолюцій). Представлення знань у вигляді резолюцій, формальних виводів (логічна модель). Переваги  та недоліки логічної моделі представлення знань. Множинне визначення інтелекту. Його відмінності від алгоритму. Історія розвитку систем штучного інтелекту. Характеристики інтелектуальних задач систем штучного інтелекту. Основні напрями в розвитку систем штучного інтелекту Підходи до побудови систем штучного інтелекту. Логічний підхід до побудови систем штучного інтелекту Підходи до побудови систем штучного інтелекту. Структурний підхід до побудови штучного інтелекту. Підходи до побудови систем штучного інтелекту. Еволюційний підхід побудови систем штучного інтелекту. Підходи до побудови систем штучного інтелекту.  Імітаційний підхід побудови систем штучного інтелекту Допоміжні системи нижнього рівня в створенні систем штучного інтелекту. Нейробонічна позиція науковців створення систем штучного інтелекту.	Учні повинні: мати уявлення про об’єкти моделювання знань : закони та рівень  їх реалізації у різних логічних та семантичних структурах виявляти зв’язок між моделями знань та кодованими об’єктами в базі знань; усвідомити практичне значення реалізації моделей знань  для штучного інтелекту; знати множинне визначення інтелекту як об’єктивної субстанції; виявляти в  інтелектуальному досвіду експерта  знання та уміння реалізовувати їх в експертній системі; називати інформаційні та матеріальні носії  класичних моделей штучного інтелекту; пояснювати зв'язок  моделі знань  з потребами експертів, науковців, цінностями, взірцями, інтересами суспільства; усвідомлювати практичне значення реалізації та захисту  експертних систем від вандалів; уміти  знаходити  інформацію про поняття: · логічний підхід до моделювання ШІ; · структурний підхід до моделювання ШІ; · імітаційний підхід до моделювання ШІ; · еволюційний підхід до моделювання ШІ.	12	9	5
2	2. ЕКСПЕРТНІ СИСТЕМИ Історія виникнення і методи створення експертних систем. Практика використання експертних систем. Визначення та призначення експертних систем. Класифікація експертних систем. Порівняння відмінностей експертних систем від традиційних. Поняття експерта. Статистичні і динамічні експертні системи їх особливості. Типи задач, що розв'язуються експертними системами. Структура експертної системи. Основні підсистеми. Послідовність виконання етапів розробки експертної системи. Основні режими роботи експертних систем. Вимоги до розробки експертних систем. Поняття генетичного алгоритму. Еволюційна теорія. Поняття природного відбору в генетичному алгоритмі. Основні поняття генетики живих організмів і їх аналогії в технічній реалізації у алгоритмі.  Модель штучного нейрону. Поняття штучних нейронних мереж. Будова клітини нейронної системи живих організмів, принципи її роботи. Узагальнення та систематизація знань слухачів факультативного курсу.  Методи класифікації знань і розпізнавання образів.	Учні повинні: мати уявлення про види експертних систем, цілі та функції експертних систем, спосіб організації, структуру та характер взаємодії знань, способи вияву інтелектуальних можливостей, про моделювання інтелектуальних баз в інформаційних системах, відтворення взірців, умінь та навичок експертів  в експертних системах, перетворення експертних систем в напрямі розвитку здібностей, умінь та навичок приймати рішення. виявляти і пояснювати зв’язок між класичними експертними системами, термінами: предметна область(ПО), явище ПО, модель ПО, система ПО, процеси ПО; усвідомити практичне значення ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ для НАУКОВОГО СЕРЕДОВИЩА; знати систему вимірювання досягнень штучного інтелекту. уміти  знаходити  інформацію про поняття: · нейронна мережа; · нечітка логіка; · інформаційна система; · способи формування та кодування інтелектуальних знань.	6	4	3
3	3. Узагальнення знань слухачів практикуму. Акумулювання досвіду. Особливості впровадження експертних систем в предметних областях: екологія, хімія, медицина. Експертні системи, як засіб для запобігання небезпечних явищ, ризиків  та швидке реагування на їх поширення. Сучасна робототехніка та її розвиток. Узагальнення та систематизація отриманих знань про штучний інтелект.	Учні повинні: мати уявлення про особливості та різні версії штучного інтелекту; виявляти і пояснювати предметні області застосування експертних систем; усвідомити  і практично реалізовувати попередження експертних систем  про небезпечні явища  у середовищі; знати основні витрати при створенні  і введенні в експлуатацію  експертних систем; уміти  узагальнювати  та систематизувати нову інформацію  про  впровадження штучного інтелекту в робототехніку.	1	1	1

Література.

1. Антологія адаптованого досвіду. Або для чого існують програми освітніх обмінів. – Рівне, 2004. – 388 с.

2. Бэгьюли Ф. Управление проектом. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2004. – 208 с.

3. Дементієвська Н.П., Морзе Н.В. Телекомунікаційні проекти. Стан та перспективи // Комп’ютер в школі та сім’ї. – 1999. - №4. – С.12-19.

4. Інтел® Навчання для майбутнього. – К.: Видавнича група BHV, 2004. –        416 с.

5. Лигоцький А.О. Проектування освітніх систем. – К., 1994. – 50 с.

6. Логвин В. Метод проектів у контексті сучасної освіти // Сучасні шкільні технології. – Ч.2. – К., 2004.

7. Організація проектної діяльності учнів // Завуч. – 2006. - №19. – С.31-47.

8. Педагогический энциклопедический словарь. – М., 2003.

9. Підласий І. Діагностика та експертиза педагогічних проектів. – К., 1998.

10. Полат Е.С. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 272 с.

11. Проектний аналіз / За ред. Москвіна С.О. та ін. – К.: Лібра, 1998. – 368 с.

12.  Д. Пойа, Математика и правдоподобние рассуждения, "Наука", Москва, 1970.

ПРАКТИКА І ТЕХНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ  

ТВОРЧОЇ  ОСОБИСТОСТІ В ПІДЛІТКІВ

Оновлення системи освіти держави значною мірою пов’язане з розробкою та впровадженням у педагогічну практику ефективних технологій розвитку інтелектуальних і творчих здібностей особистості, формування її пізнавальної та творчої активності. Особливо актуальною є проблема реорганізація форм та методів роботи зі старшокласниками, оскільки саме старший шкільний вік характеризується активним розвитком пізнавальних і творчих здібностей, становленням наукового світогляду, особистісним і соціальним самовизначенням у житті.

Самотворча активність підростаючого покоління продовжує бути у фокусі уваги педагогічної галузі. Адже активність учнівської молоді – це вже відповідний віковий етап розвитку активності в цілому. У підлітковому та юнацькому віці активність як природна здібність перетворюється в соціальну систему потреб та інтересів. Соціалізація особистості – актуальна проблема сучасної психолого-педагогічної практики.

Пошукові, науково-дослідницькі та експериментальні освітні проекти, у яких беруть участь учні старших класів основної школи та вихованці позашкільних навчальних закладів, – надійний спосіб пізнання кожним старшокласником своїх творчих можливостей, розвитку інтелектуальних здібностей, формування індивідуального стилю пізнавальної діяльності, а досить часто – і професійного самовизначення. Тому держава комплексом науково-методичних, організаційних, економічних заходів стимулює активне залучення дітей старшого шкільного віку до пошукової та дослідницької діяльності, сприяє розширенню мережі учнівських наукових товариств, координує їхню співпрацю з вищими навчальними закладами і науковими установами.   

Дослідницька діяльність учнівської молоді стала об’єктом вивчення вітчизняних і зарубіжних вчених – В.Алфімова, О.Губенка, Л.Ковбасенко, О.Микитюка, В.Моляко, І.Нікітіної, В.Паламарчук, О.Савенкова, А.Сологуба, Ю.Тамберга та інших. Названі автори аналізують науково-дослідницькі вміння особистості, моделюють педагогічні умови їх формування, модернізують традиційні форми та методи дослідницької роботи, пропонують власні навчальні програми дослідницької діяльності. Вивченням діяльності позашкільних навчальних закладів у формуванні творчої особистості, розвитку її творчої активності займаються В.Вербицький, Л.Ковбасенко, В.Мачуський, Г.Пустовіт, А.Сиротенко, Т.Сущенко. Ученими розроблено методологічну основу позашкільної освіти, запропоновано технології розвитку творчих здібностей вихованців позашкільних навчальних закладів, актуальну тематику навчальних курсів. Однак проблема розвитку творчої активності вихованців позашкільних навчальних закладів у процесі пошукової та науково-дослідницької діяльності висвітлена недостатньо, потребує деталізації та подальшого вивчення.

З огляду на це метою цієї статті є:

- аналіз організаційно-педагогічних і дидактичних аспектів пошукової та науково-дослідницької діяльності вихованців шкільних  і позашкільних навчальних закладів;

- визначення ролі пошукової та науково-дослідницької діяльності у процесі формування творчої активності вихованців гуртків, творчих об'єднань позашкільних навчальних закладів;

- розробка концептуальних основ формування творчої активності вихованців позашкільних навчальних закладів у процесі пошукової та науково-дослідницької роботи.

Творча активність – особистісне утворення динамічного характеру, що є комплексом інтелектуальних, емоційних, характерологічних властивостей, які дозволяють особистості продуктивно використовувати творчість у будь-якій діяльності. Розвиток творчої активності – процес прогресивних змін у часі і просторі, що відображається у кількісних, якісних і структурних перетвореннях особистості як цілісної системи і полягає в керованому розвитку її творчих здібностей та інтелекту на основі пробудження інтересу до творчої діяльності, оволодіння методами творчого здобуття знань, формуванням індивідуального стилю творчої поведінки [3, 96].

Разом із загальноосвітніми навчальними закладами, гімназіями та ліцеями, пошуковою та науково-дослідницькою діяльністю учнів активно опікуються позашкільні навчальні заклади, що є справжніми творчими лабораторіями для дітей та учнівської молоді. Гуртки, творчі об’єднання науково-технічного, дослідницько-експериментального, гуманітарного, еколого-натуралістичного, туристсько-краєзнавчого, художньо-естетичного та інших напрямів позашкільної освіти створюють оптимальні організаційно-педагогічні та дидактичні умови для наукових досліджень творчо обдарованих і талановитих дітей.

Метою позашкільної освіти відповідно до суспільного замовлення та освітньої політики держави є створення психолого-педагогічних умов для повноцінного творчого, інтелектуального, духовного розвитку особистості; підвищення її мотивації до пізнання і творчості; задоволення освітніх потреб творчої особистості на основі її залучення до свідомої та систематичної творчої діяльності, зокрема пошукової, дослідницької та експериментальної [1, 4]. 

Для освітнього процесу позашкільних навчальних закладів визначальними є наступні принципи навчання та виховання, що максимально сприяють залученню гуртківців до пошукової і дослідницько-експериментальної роботи: 

- науковість – тісний зв’язок і взаємодія навчального курсу з наукою, що відбувається на основі ознайомлення дітей з об’єктивними науковими фактами, проблемами, закономірностями і забезпечує формування наукового світогляду;

- активність – активна роль особистості в ході засвоєння знань, умінь та навичок, їх повноцінна та ефективна реалізація на практиці, включення дитини у безперервний процес самотворення;

- індивідуальний підхід – оптимальні умови для ефективного навчання і практичної творчої діяльності кожної дитини в ході організації фронтальних і групових форм роботи з урахуванням вікових особливостей, системи характерних суспільних зв’язків і стосунків у соціоприродному середовищі;

- синтез інтелектуальної і практичної діяльності – здобуті вихованцями теоретичні знання трансформуються у внутрішні стимули, підґрунтя для нових можливостей пізнання найрізноманітніших сторін людського буття як свідомої творчої діяльності, що вимагає великих інтелектуальних зусиль і відкриває широкі перспективи для саморозвитку та самовдосконалення;

- єдність свідомості та поведінки – формування свідомості дитини у процесі її практичної діяльності, основою якої є оволодіння соціальним досвідом поведінки у соціоприродному середовищі і свідоме утвердження себе як непересічної творчої особистості;

- суб’єкт-суб’єктна взаємодія – рівноправне партнерство, співробітництво та співтворчість між педагогом і вихованцем у процесі навчальної діяльності;

- оптимальний вибір змісту форм, методів та засобів навчання відповідно до освітніх запитів, інтересів і можливостей вихованців тощо [6, 196]. 

Аналіз практичної діяльності гуртків, творчих об’єднань позашкільних навчальних закладів різних напрямів позашкільної освіти дає підстави стверджувати, що навчальний процес у них характеризується елементами пошукової та дослідницької роботи, які стимулюють педагогів-позашкільників до її активного використання з метою поглибленого вивчення програмного матеріалу та урізноманітнення навчальної діяльності вихованців, а саме:

- активізацією навчання за допомогою проблемних, дослідницьких методів з поступовою передачею обдарованим і талановитим вихованцям ініціативи в організації  групової або самостійної творчої діяльності;

- творчою взаємодією педагога і вихованців, що сприяє вільному вибору ними форм і засобів творчої діяльності, творчій винахідливості, розкутості, домінуванню власної пошукової або дослідницької практики над репродуктивним засвоєнням знань, умінь та навичок;

- індивідуалізацією освітнього процесу в контексті особистісно зорієнтованого підходу, що сприяє створенню умов для розвитку специфічних особистісних функцій вихованців як суб’єктів творчого освітнього процесу відповідно до власних уподобань та пізнавальних запитів.

У психолого-педагогічній літературі пошукова та науково-дослідницька діяльність учнів традиційно розглядається як:

- процес включення особистості у самостійне збирання і дослідження інформації, формування у неї на цій основі міцних знань, умінь, навичок пізнавальної та творчої діяльності [5, 11];

- дієвий засіб підвищення якості та ефективності знань та умінь, складна динамічна система, що є сукупністю волі, емоцій та інтелекту особистості, спрямованих на пошук сутності природи речей і їх причинно-наслідкових зв’язків [4, 8];

- співробітництво та співтворчість педагога і вихованців, побудована на визнанні особистості дитини, на взаємоповазі її пізнавальної та творчої діяльності і взаємній зацікавленості у спільному успіху і наслідках цієї діяльності [8, 34].

Вибір форм і методів організації пошукової та дослідницької діяльності вихованців творчих об’єднань позашкільних навчальних закладів досить великий і завжди залишає альтернативу учасникам навчального процесу (як педагогам, так і дітям), враховуючи специфіку навчального курсу, особисті уподобання, інтереси та здібності. Основними формами залучення вихованців комплексних і профільних позашкільних навчальних закладів до пошукової та науково-дослідницької діяльності є:

- участь в роботі МАН України, наукових гуртках, товариствах, секціях, клубах, школах юних дослідників, творчих лабораторіях;

- індивідуальна та групова робота вихованців над пошуковими та науково-дослідницькими проектами;

- науково-практичні конференції, семінари, колоквіуми, зльоти, наукові читання, конкурси-виставки пошукових та дослідницьких робіт, арістотелівські та сократівські бесіди;

- навчальні екскурсії, експедиції, дослідницькі маршрути;

- розроблення мультимедійних проектів, участь в Інтернет-олімпіадах, віртуальних дослідницьких змаганнях та конкурсах;

- робота сезонних наукових шкіл, оздоровчих одно- і багатопрофільних науково-практичних таборів в канікулярний час;

- самоосвітня діяльність.

Важливе значення в діяльності позашкільних навчальних закладів відіграють наукові товариства учнів або їх філії, що є дієвими осередками дослідницької роботи, об’єднують вихованців закладу, здатних до наукового пошуку, зацікавлених у підвищенні свого інтелектуального і культурного рівня, що бажають поглибити свої знання, уміння та навички як з окремих навчальних дисциплін, так і в галузі сучасних наукових знань у цілому. Вони також здійснюють координацію пошукової, дослідницької та експериментальної діяльності вихованців інших гуртків та творчих об’єднань закладу, надають їм науково-методичну допомогу, технічну та лабораторну базу.

Залежно від використання згаданих форм і методів організації пошукової та науково-дослідницької діяльності у вихованців гуртків, творчих об’єднань позашкільних навчальних закладів поетапно відбуваються якісні особистісні зміни, що забезпечують:

- прискорений розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, формування високого рівня творчої активності та індивідуального стилю пізнавальної діяльності;

- становлення дослідницької стратегії пізнавальної діяльності, складного комплексу пошуково-дослідницьких та комунікативних умінь і навичок;

- оволодіння навичками особистісного самовизначення (в тому числі й професійного), самореалізації та саморозвитку [7, 34].

У процесі пошукової, дослідницької та експериментальної роботи у вихованців позашкільних навчальних закладів формуються пошукові та науково-дослідницькі уміння:

- інтелектуальні – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення і систематизація; абстрагування, опис об’єктів, що вивчаються, встановлення причинно-наслідкових зв’язків; постановка проблеми і висунення гіпотези, пошук і використання аналогії, дедуктивний висновок та доказ;

- практичні – використання навчальної, довідкової та додаткової літератури, добір матеріалів для експерименту, оформлення результатів дослідження тощо;

- самоорганізації та самоконтролю – планування пошукової та науково-дослідницької роботи, раціональне використання часу й засобів діяльності, перевірка отриманих результатів, самооцінка [9, 19].

Формування системи пошукових і дослідницьких умінь та навичок творчої особистості сприяє розвитку високого рівня її творчої активності, оскільки забезпечує постійну спрямованість особистості на подальшу пізнавальну та творчу діяльність. Основні компоненти пошукових та дослідницьких умінь особистості, що формуються у вихованців позашкільних навчальних закладів у ході реалізації пошукових, дослідницьких та експериментальних проектів, також підтверджують якісні зміни в рівні розвитку їх творчої активності:

- пізнавально-діяльнісний – активність в оволодінні знаннями, уміннями, навичками пошукової та дослідницької діяльності постійно стимулює до самостійної творчої праці, забезпечує розвиток різноманітних здібностей, властивостей і якостей творчої особистості;

- мотиваційно-вольовий – забезпечує сформованість позитивних вольових рис творчої особистості (цілеспрямованість, організованість, самостійність, рішучість) та можливі способи їх удосконалення;

- змістовно-операційний – сформоване активно-перетворювальне ставлення особистості до пошукової та дослідницької діяльності забезпечує її активну спрямованість на інші види пізнавальної та творчої діяльності;

- емоційний – здатність до сприйняття оточуючої дійсності, творчого спілкування, налагодження позитивних контактів, зміна установок, визначення характеру творчої поведінки принципово важливі для постійного включення у творчу діяльність;

- самооцінний – прагнення до творчого пізнання власної особистості, виявлення та розвиток внутрішнього творчого потенціалу в процесі наукових досліджень, самооцінка своїх індивідуальних якостей [2, 38].

Проаналізувавши зміст та основні компоненти пошукових і дослідницьких умінь, можемо визначити основні функції науково-дослідницької діяльності, що забезпечують розвиток творчої активності особистості та формують індивідуальний стиль її пізнавальної діяльності:

- самореалізація, самоствердження, самовираження особистості у процесі пошукової, дослідницької, експериментальної роботи - прагнення до визнання свого "Я" іншими людьми та суспільством, самостійне створення умов для повної реалізації власного інтелектуального та творчого потенціалу;

- самоперетворення та самовдосконалення творчої особистості – процес прогресивних змін у часі і просторі, що відображається у кількісних, якісних і структурних творчих перетвореннях особистості як цілісної системи під впливом систематичної дослідницької діяльності;

- адаптація особистості – формування стійкої системи цінностей, що є внутрішніми регуляторами творчої поведінки, оволодіння теоретичними знаннями та практичними вміннями, необхідними у житті, здатністю до самоорганізації і самоконтролю власної творчої діяльності;

- рефлексія – осмислення здобутих знань, їх глибоке і свідоме засвоєння, усвідомлення і практичне використання як методів подальшого саморозвитку творчої особистості.    

Моніторинг ефективності навчального процесу гуртків, творчих об’єднань, що систематично залучають своїх вихованців до пошукової, дослідницької та експериментальної діяльності, дозволяє відстежити якісні зміни, що сприяють розвитку творчої активності вихованців і є важливими для нашого дослідження:

- висока результативність пізнавальної та творчої діяльності – високий рівень знань, умінь та навичок вихованця; сформована творча компетентність, індивідуальний стиль пізнавальної діяльності; прагнення до поглибленого вивчення наукових дисциплін, суміжних з профілем творчого об’єднання та проблематикою дослідницьких проектів;

- прагнення до творчого оволодіння новими знаннями та вміннями – цілеспрямованість та системність у пізнавальній та творчій діяльності; вияв готовності до співпраці та співтворчості з педагогом та дитячим колективом; професійна орієнтація та допрофесійна підготовка особистості тощо;

- високий рівень самоосвітньої діяльності – постійний самоаналіз та самооцінка власної діяльності; подальше прагнення до творчого самовдосконалення; системне планування самоосвіти; врахування у змісті самоосвіти власного рівня теоретичної і практичної підготовленості; комплексний підхід до самоосвіти тощо.

Розвиток творчої активності дітей старшого шкільного віку у процесі пошукової, дослідницької та експериментальної роботи буде ефективним, якщо така робота здійснюється у тісній взаємодії школи та позашкільних навчальних закладів. Це співробітництво обопільно корисне: практична творча діяльність, яку здійснює особистість у гуртку, творчому об'єднанні позашкільного  навчального закладу, стимулює її пізнавальну та творчу активність і вимагає наявності теоретичних знань, здобутих під час навчання у школі; загальноосвітня школа зацікавлена у найширшому використанні теоретичних знань у практичній діяльності, на основі якої діти переконуються у їх істинності, і що сприяє їх інтелектуальним та творчим здобуткам.

Узагальнивши основні положення нашого дослідження можемо зробити висновок, що в процесі систематичного залучення вихованців гуртків, творчих об’єднань позашкільних навчальних закладів до пошукової, дослідницької та експериментальної діяльності відбувається розвиток їхніх творчих здібностей та творчої активності, а саме:

- домінує позитивна мотивація творчої діяльності, усвідомлення значення творчих потреб, мотивів, цілей як провідних у розвитку та життєдіяльності;

- відбувається розвиток творчих рис характеру (цілеспрямованості, ініціативності, допитливості, самостійності, вимогливості, наполегливості, винахідливості, оригінальності, організованості, працелюбності);

- відбувається розвиток творчих якостей інтелекту – логічного, діалектичного та цілісного сприйняття дійсності, творчої уяви, фантазії, інтуїції, уваги, пам’яті, вміння розв’язувати життєві задачі, розробляти творчі проекти;

- формується творча самосвідомість, що виявляється у самопізнанні, самооцінці, самоорганізації, прагненні до самореалізації та самовдосконалення;

- триває постійне зростання потенціалу творчої діяльності – бажання систематично здобувати нові знання, набувати вміння, навички, творчо їх використовувати, досліджувати, експериментувати;

- продовжується формування психічних якостей творчої особистості, її темпераменту, властивостей нервової системи (чутливості, пластичності, працездатності) та відповідно до них доцільного індивідуального стилю діяльності й поведінки, у процесі чого використовуються найкращі та коригуються слабкі (з точки зору вимог творчої діяльності) якості нервової системи конкретного вихованця.

Активність підростаючого покоління продовжує бути у фокусі уваги педагогічної галузі. Адже активність учнівської молоді – це вже відповідний віковий етап розвитку активності в цілому. У підлітковому та юнацькому віці активність як природна здібність перетворюється в соціальну систему потреб та інтересів.

Соціальна активність - це діяльне ставлення людини та здатність здійснювати суттєві перетворення матеріального та духовного середовища на основі засвоєння суспільно-історичного досвіду людства, що виявляється у творчій діяльності, вольових актах, спілкуванні [8].

Соціальна активність – одна з найважливіших людських якостей, яка дає можливість людині розвиватися як особистості, оскільки активна людина виступає суб’єктом активної практичної діяльності.

Дослідження цієї проблеми  і пошук оптимальних, діючих сучасних форм і методів виховання соціальної активності особистості ведуться безперервно. З огляду дана стаття має на меті обґрунтування використання методу телекомунікаційних проектів як одного з ефективних засобів виховання соціальної активності особистості.

У.Кільпатрик розглядав проект як будь-яку роботу, виконану «від щирого серця», яка має певну цільову настанову [7, 32].

На думку Ф.Бегьюлі,  проект – це послідовність взаємопов’язаних подій, які відбуваються впродовж встановленого обмеженого проміжку часу та спрямовані на досягнення неповторного і водночас певного результату [2].

Метод проектів, в основі якого лежить розвиток в учнів пізнавальних навичок, творчих здібностей,  уміння орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення, формування навичок мислення високого рівня передбачає певну сукупність навчально-методичних прийомів, що дозволяють вирішити ту чи іншу проблему шляхом самостійних дій учнів з обов’язковим представлення отриманих результатів [4, 22].

Нагромаджений вже сьогодні в Україні та за кордоном досвід переконливо засвідчує, що метод проектів, як одна з інтерактивних форм навчання, сприяє інтенсифікації та оптимізації навчального процесу і дозволяє учням аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу, зробити засвоєння знань більш доступним, конструювати  свої знання тощо.

У соціалізаційному аспекті участь у розробці та реалізації проектів дозволяє їх учасникам:

-                виробити особистий погляд на події, навчитись формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити власну точку зору, аргументувати й дискутувати;

- усвідомити значення спільних зусиль, роботи в команді;

- знаходити спільне розв'язання проблеми;

- застосовувати свій суб’єктний досвід та узгоджувати його з науковим змістом проекту;

- моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати   власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації і переживання їх;

- самостійно оцінювати свою діяльність;

- вчитись будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу;

- розвивати здібності організовувати творчість інших [10, с.64-109].

Динамічний світ комп’ютерних технологій висуває сьогодні свої вимоги до навчання: здатність швидко засвоювати нові знання, здійснювати пошук необхідної інформації, критично її оцінювати тощо.

Розглядаючи особливості роботи за методом проектів у сучасному інформаційному суспільстві, можна відзначити, що зараз це здебільшого робота за допомогою телекомунікаційних мереж.

Досвід використання телекомунікацій в навчально-виховному процесі засвідчив, що цей вид технологій дозволяє об’єднати різні види діяльності вчителів та учнів різних навчальних закладів одного або кількох регіонів, а також різних країн [1, 15].

Зазначимо, що робота у телекомунікаційних мережах дозволяє використовувати розмаїття засобів і форм самостійної пізнавальної, науково-дослідницької і практично-творчої роботи і базується на багатогранному спілкуванні, на вільному обміні думками, ідеями, інформацією, на бажанні пізнати нове та розширити свій світогляд.

Навчальний телекомунікаційний проект – це спільна навчально-пізнавальна творча або ігрова діяльність учнів-партнерів, організована на основі комп’ютерної телекомунікації, яка має спільну мету [10, 89].

Особливість телекомунікаційних проектів (Інтернет-проектів) полягає в тому, що за своєю суттю вони завжди є міжпредметними і діяльність в них розгортається як в урочний, так і в позаурочний час.  Саме це дозволяє вдало використовувати цей метод у позашкільній навчально-виховній роботі.

Підготовка  до безперервної освіти  підлітка означає, що відбувається не тільки відмова від кінцевої освіти, за якої здобуті готові знання використовуються впродовж подальшого життя, але і відмова від переконання, що існують готові знання, які необхідно лише засвоїти. Перехід до безперервної освіти означає визнання того факту, що знання можуть існувати в неорганізованому, в "неготовому вигляді", що готові знання застарівають і що всяке знання носить умовний характер, нарешті, що освіта – це не стільки засвоєння готових знань, скільки навчання способам пошуку інформації і її обробки з метою здобуття нових знань, нової інформації.

Основною проблемою безперервної освіти стає не засвоєння величезного обсягу знань або хоча б орієнтація у потоці все зростаючої кількості інформації, а протилежне питання – здобуття, створення, виробництво знання відповідно до потреб, що виникають. Для реалізації таких дій необхідне виконання, принаймні, двох таких умов:

1.      Можливість одержати в певний час потрібну інформацію.

2.      Сформованість певних якостей особистості, як способу життя.

У сьогоденні одним із засобів реалізації безперервної освіти є комп'ютерні інформаційні технології, які дають можливість отримувати інформацію у будь-який час і в необмеженій кількості.